Отець Віталій Лімішенко — священник ПЦУ у Краматорську. Попри повномасштабну війну він продовжує проводити богослужіння, відспівувати загиблих українських військових. Спочатку записався до територіальної оборони, а потім почав допомагати військовим. Чому для богослужінь обрав храм святого великомученика Юрія Переможця та як допомагає військовим у — історія священника з Краматорська.
Про це повідомляє Суспільне.
Віталій Лімішенко виконує обов’язки настоятеля храму Юрія Переможця в Краматорську.
Будівля була пошкоджена вибуховою хвилею внаслідок російських обстрілів, однак це не зупинило тут богослужіння та літургії, розповідає священник.
“Намагаємось не дуже часто збирати людей. Службу проводимо у неділю. Зараз в Краматорську тихо. А були ж моменти, коли кожен день були “прильоти”, ракети — було дуже страшно. І обрали цей храм, бо інші наші храми тоненькі й маленькі”, — каже виконувач обов’язків. настоятеля храму ПЦУ.
“Якщо пряме влучання, то, звичайно, й тут не витримає. Але ж якщо десь поруч щось буде — дві стіни і бетон зверху, то більш-менш безпечно”.
Отець Віталій Лімішенко згадує: перші дні повномасштабної війни життя змінилось докорінно.
“Перший місяць — це був просто ступор. Просто не знали, що робити, куди тікати… але тікати ми не стали. Я і моя матушка пішли в територіальну оборону. Вчилися боронити нашу землю і медицині вчилися”, — згадує отець Віталій Лімішенко.
Священник говорить, нині часто їздить до військових. Також приймає їх в Краматорську.
“Було таке, що мені з Лиману привозили хлопця, якого треба було причастити. Хлопець потребував цього. Людина, яка ходить під кулями постійно, яка всі ці жахи бачить… після прийняття Христових таїнств йому легше. Бог береже його”, — говорить священник.
Віталій Лімшенко згадує, як одного разу його запросили на нагородження військових.
“Я взяв святої водички і єлея та й поїхав туди. Але я не розумів, скільки їх буде. Заводять 10-15 людей, я з ними проводжу службу, — вони йдуть, і мені заводять нових. Я пляшку єлея, яку рік використовую, за день використав. Та я бачив їхні очі — яке в них було щастя”, — згадує священник.
Окрім цього, розповідає отець, час від часу шукає житло для військових. Також безкоштовно відспівує полеглих захисників.
“Я розумію, що ховати військових — це наш обов’язок. Ми не маємо права жодних грошей брати за таку справу. Людина віддала найцінніше — своє життя”, — зазначив отець.
Чоловік розповідає, повномасштабна війна змінила світогляди багатьох його знайомих.
“Я знаю багато людей, в яких дуже настрій був промосковський, а зараз у них сини воюють за Україну. Або ж самі пішли”, — ділиться чоловік.
Отець Віталій вірить в перемогу України та закликає всіх підтримувати українську армію.
