Краматорець Євген Дегтярьов, рятуючись від небезпеки, під час повномасштабного вторгнення разом з родиною евакуювався до Кривого Рогу. Проте, навіть у відносно спокійному місті війна знову наздогнала його. Працюючи автослюсарем, Євген дивом пережив російський обстріл, що майже коштував йому життя. Своєю історією чоловік поділився з журналістом “Pro100Media»
“В Кривий Ріг ми евакуювалися вже під час повномасштабного вторгнення, бо дуже небезпечно було залишатися в місті. Намагався знайти хоча б якусь роботу, щоб прогодувати родину. В мене дружина та двоє дітей. Друга народилася у 2022.
Згодом я влаштувався автослюсарем. Напроти гаражів, де я ремонтував автівки, був готель. Наприкінці вересня росіяни намагалися влучити в нього, в той день в місті декілька прильотів було. Я тоді ремонтував автівку, вона на вулиці стояла, і ще декілька – в боксах. Зняв з машини генератор, зайшов в бокс. Вибуху не чув, лише побачив, що на мене падає стеля. Я намагався втекти, але бетонна плита вдарила по голові та стала “будинком” з іншою плитою. В цій “капсулі” мені й вдалося “звернутися”, тому мене і не розчавило. Чув, що на ці плити все сиплеться зверху.
Я втратив свідомість, не знаю навіть на скільки. Отямився, страшно так стало. Відчуття, начебто в труні закопаний. Темно, самотньо, кров тече по обличчю. Думаю, що може й не розкопають мене та тут залишусь. Почав ліхтариком на телефоні підсвічувати та потроху розкопуватись. Раптом бачу, плини ворушаться. Думаю, буду тоді з іншої сторони копати. Якось вдалося мені це зробити.
Виліз, бачу, стіни поруч немає. Виявилося, що ракета прилетіла у 2 – 2,5 метри від мене. Дивом, можна сказати, вижив. Якби був на вулиці, взагалі б від мене нічого не залишилось. Мабуть, для чогось потрібен ще в цьому світі.
Загалом я отримав черепно-мозкову травму, контузію. Приїхала швидка, забрали в лікарню.
Інші майстри трохи далі працювали, тому в них бокси поварилися частково. Хлопця одного поранило уламками, але він живий залишився, як і всі інші майстри. Автівка моя теж постраждала. Багато автівок поруч розчавлені та скручені були. Ту автівку, яку я ремонтував на дах сусідньої будівлі закинуло. Документи теж загубив, теж потім довелося їхати їх розкопувати. Це теж диво, що вдалося знайти їх. Я рятівників просив допомоги, але мені відмовили.
Роботу тепер доведеться знову шукати. Та й, насправді, не дуже багато там заробляв. Пішов, бо родину годувати треба було. Де була робота, туди й пішов. У мене освіти за спеціальністю не було, казали, що вчити будуть, але ніхто цього не робив. Багато чого дізнавався самостійно в інтернеті.
В Кривому Розі тяжко дуже з роботою. В Краматорську був підприємцем, займався встановленням пластикових вікон, дверей, ремонтував стелі. Двадцять років пропрацював, мав гарну репутацію. Тут щось схожого знайти не можу, навіть монтажником не можу влаштуватися. Таксувати теж вже не спробуєш, бо автівка постраждала. Тому зараз для мене більше питань ніж відповідей.
«Ця стаття стала можливою за підтримки програми підтримки “Голоси України” (Voices of Ukraine). Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.”
