Олександр Рясний – втілення справжньої любові до України, непохитної відваги та незламності духу. Боротися з росіянами він розпочав ще на початку війни в Україні у 2014. Протягом десяти років Олександр невпинно стояв на захисті рідної країни, аж поки в 2024 році не зазнав травми, яка змінила його життя — чоловік втратив ногу. Але навіть зараз, перебуваючи на реабілітації, він продовжує демонструвати не лише фізичну, а й моральну силу, надихаючи всіх своїм прикладом мужності та непереможного духу.
Історію Олександра дізналися журналісти “Pro100Media”.
У 18 років чоловік уклав контракт зі Збройними Силами України, пізніше опинився у Національній гвардії. Коли почалося повномасштабне вторгення, був командиром батальйону.
“Ми працювали на Запорізькому напрямку. Бо, по-перше, це моя рідна область, я з міста Оріхів, яке зараз прифронтове, а по-друге, в Запоріжжі знаходились мої рідні люди, син та дружина”, – ділиться військовий.
Розповідає, що отримав поранення у вересні 2023.
“Ми мали змінитися з хлопцями, коли раптово почався артилерійський обстріл з боку росіян. Я почув потужний вибух і одразу опинився на землі. Дивлюся, а в мене ноги немає. Внаслідок уламку снаряду стегно було сильно пошкоджено, крові теж втратив багато, приблизно два літри. Загалом стан був критичний. Мене евакуювали до найближчого військового шпиталю, відправили у відділенні інтенсивної терапії, де я був два тижні. Після того, як стан більш-меньш стабілізувався мене направили до Львова, в реабілітаційний Центр “Незламні”. А тут вже було декілька операцій, щоб підготувати мене протезування. Зараз проходжу повноцінну реабілітацію. Вона відбувається за звичним сценарієм: виконання фізичних вправ у тренажерному залі, проведення масажу, ерготерапія. Також передбачені завдання для самостійного виконання, наприклад, ходьба. У Центрі мені зробили тимчасову штучну кінцівку, щоб я вчився ходити”, – каже чоловік.
Під час реабілітації Олександра підтримують дружина та син, які переїхали до Львова. Чоловік каже, що через деякий час планує повернутися до лав ЗСУ, тому що не хоче, щоб українські діти в майбутньому тримали в руках зброю.
“Я не хочу допустити, щоб на війну довелось йти наступним поколінням. Тому іншого виходу не бачу. Це мене мотивує. Але це згодом, у найближчі плани поки що входить навчитися вільно користуватися протезом. Хочу бігати з ним, вільно ходити. А в майбутньому хотілось б мати ще одну дитину”, – каже Олександр.
До речі, допомоги Олександру Рясному отримати новий спортивний протез вирішила Яна Степаненко, яка два роки тому втратила обидві ноги під час російського обстрілу Краматорського залізничного вокзалу. Яна готується підкорити Бостонський марафон: 13 квітня дівчина бігтиме на протезах дистанцію в 5 кілометрів, щоб здійснити мрію військового. Історію Яни читайте за посиланням
Підтримати проєкт можна тут: https://dobro.ua/project/nezlamni_boston/
“Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”.
