До початку повномасштабного вторгнення краматорець Костянтин Чоста активно займався громадською діяльністю, розвитком студентства та мав великі плани на майбутнє. Велика війна змінила життя кожного, тому хлопець зосередився на волонтерській роботі. Навіть після вимушеної евакуації він допомагає переселенцям з Донеччини, а також продовжує свою роботу щодо покращення якості освіти в Україні.
Про різні грані свого життя Костянтин розповів журналісту “Pro100Media”
Розкажіть про те, чим ви займаєтесь зараз
Я голова студентського самоврядування Донбаської державної машинобудівної академії, займаюся волонтерством, є експертом з якості освіти, членом галузевої експертної ради Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та студент першого курсу магістратури, освітня програма “Державна служба”.
У чому полягають ваші обов’язки як члена галузевої експертної ради із забезпечення якості вищої освіти?
Разом з колегами проводимо акредитаційні експертизи освітніх програм українських університетів. Кожні 5 років освітні програми мають пройти акредитацію, тому я, як представник студентства на рівні з іншими експертами, представниками викладацького складу та адміністрацій виступаю як незалежний експерт.
Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення та як змінилося ваше життя після його початку?
До великої війни активно займався громадською діяльністю, розвитком студентства, зокрема як член молодіжної ради Краматорська та громадської організації “Українська студентська ліга”. Місією громадської організації було формування культури студентського життя. До повномасштабного вторгнення ми разом зі Студентською лігою організували та провели Всеукраїнський конгрес органів студентського самоврядування, який зібрав понад 100 представників закладів вищої освіти та студентських організацій. Студентство взагалі, на мою думку, велика сила, тому нашої спільною метою було об’єднати активну молодь.
З січня 2022 року я очолив Раду студентського самоврядування ДДМА, в мене було купа планів разом з командою на цей рік. Але у лютому війна змінила все, тому студентська рада сконцентрувалась на волонтерській діяльності.
24 лютого я, як й усі краматорці, прокинувся від звуку вибуху. Взагалі не розумів що відбувається, зайшов в інтернет, звідти дізнався про напад росіян. Всі мої знайомі також не спали, були у мережі. Ми почали писати одне одному, не розуміли що до чого.
У перші дні нового етапу війни в багатьох краматорців була паніка, мало хто розумів, що робити. Тоді ми розробили серію публікацій у соцмережах для інформування студентів ДДМА щодо місць укриття, бомбосховищ, корисних телефонів, соціальних служб, штабів гуманітарної допомоги, варіантів евакуації.
У березні в Краматорськ евакуювались мешканці прифронтових населених пунктів області, де було небезпечно залишатись. Коли був максимальний потік людей, ми відкрили збір гуманітарної допомоги для ВПО та гуманітарний штаб на базі нашої академії. Згодом об’єднали зусилля з іншими місцевими волонтерськими організаціями.
Які, на вашу думку, головні проблеми у студентів під час війни?
Багато студентів роз’їхались в різні куточки країни та за кордон. Тому стало важче в плані організації та єднання спільноти. До того ж зараз не у всіх студентів є сили працювати фізично та психологічно. Насправді ми були готові до цього, але багато довелося переформатовувати. Почали проводити більше заходів в режимі онлайн, у тому числі заходів для об’єднання студентів. Зараз в студентській раді залишилися справді активні люди. Частина з них працює безпосередньо у Краматорську.
Після того, як академія евакуювалась у Тернопіль, ми провели перший спільний захід з Тернопільським національним технічним університетом імені Івана Пулюя. Це був міжнародний студентський науковий форум, який об’єднав студентську молодь двох областей України. Проводили також заходи до ювілею нашого вишу. Але, на жаль, в онлайн режимі.
Розкажіть про свою волонтерську діяльність
Я евакуювався на Львівщину, але допомагаю переселенцям з Донеччини у вимушеній евакуації. Це – допомога з житлом та забезпечення продуктовими наборами. Долучився до місцевих волонтерських організацій та підтримую наших людей, всім, чим можу.
Чи змінилося надання вищої освіти у ДДМА після евакуації?
Звісно. На початку повномасштабного вторгнення у ДДМА були вимушені канікули, поки навчальний заклад перевозив матеріально-технічну базу та евакуювався педагогічний склад та адміністрація. Допомагали у виші й з евакуацією студентів, які забажали поїхати у Тернопіль.
Пізніше виш відновив роботу в онлайн режимі. В нас вже був подібний досвід під час епідемії коронавірусу. Проте, звичайно, працювати під час пандемії та під час війни, це різні речі. Проблемою є й виховна робота, яка відбувалася раніше в затишній актовій залі академії, а тепер онлайн. Але навчальний заклад намагається працювати на повну. Всі ми сподіваємося на скоріше повернення до Краматорська.
Такі зміни в освіті, це добре чи ні, на вашу думку?
Дивлячись з якого боку. Онлайн освіта викликає проблеми з соціалізацією студентів та зі зворотнім зв’язком, комунікацією з викладачами. Проте, якщо організувати все правильно, це стає непоганою альтернативою традиційній освіті. Скоро в Україні буде прийнятий законопроєкт, згідно з яким скасовується заочна форма освіти, проте вводиться дистанційна. А значить це в нашій державі є актуальним. Тим паче, що в багатьох університетах Україні, у тому числі у ДДМА, є гарна матеріально-технічна база та досвід дистанційної освіти. Тому я погоджуюсь з законотворцями та вважаю, що треба навіть після нашої Перемоги розвивати дистанційну освіту.
Як вважаєте, яке майбутнє чекає на вищу освіту в Україні?
Станом на зараз продовжується велика реформа освіти. Головні проблеми – її фінансування та забезпечення якості навчання в університетах. Ось ці складові треба розвивати й тоді освіта в Україні буде на рівні, а, можливо, вище кращих університетів світу. Взагалі епідемія ковіду та війна зробили нас сильнішими. Можемо навіть світові виши вчити, як підтримувати високу якість освіти в складних умовах.
Чи реалізуються зараз програми з інтеграції студентів з Донеччини в інших регіонах країни?
Державних програм щодо інтеграції немає, але є локальні проєкти. Наприклад, ми проводимо заходи офлайн та онлайн для студентів, намагаємося підтримувати одне одного психологічно, соціально. Проводимо також онлайн турніри з відеоігор, психологічні тренінги, форуми, конференції. Думаю, багато таких заходів проводяться й по всій Україні.
Чи прислухаються зараз до студентського самоврядування?
Звісно. Самоврядування, як і студенти в цілому – основний двигун освітнього процесу. Ми – потужний голос під час комунікації з викладачами та адміністрацією закладу вищої освіти. Основна наша робота – захист прав студентів. Кожен студент нашої академії може звернутися з проблемою до студради через соцмережі або електронну пошту. Ми отримуємо звернення та кожного місяця розглядаємо їх, потім направляємо до ректорату.
Студентське самоврядування також долучається до більшості колегіальних органів управління академії. Наприклад, я – член вченої ради, ради з виховної роботи, апеляційної комісії. Робимо все, щоб голос студентства був почутий.
А чи проводите заходи з національно-патріотичного виховання?
Так, проводимо. Це наші традиційні заходи, наприклад, посвята у студенти, День єднання, День пам’яті жертв політичних репресій в Україні та інші. Нещодавно, написали з викладачами та студентами Диктант національної єдності. Зараз чекаємо на результати.
Ви плануєте повертатися в Краматорськ після Перемоги?
Так, я мрію нарешті повернутися до рідної Донеччини та готовий працювати на її відбудову.
Яким бачите Краматорськ після Перемоги?
Містом успішних людей. Він має стати не тільки індустріальною перлиною Донеччини. В пріоритеті має бути вища освіта, тому я очікую на створення інноваційних кампусів в університетах, залучення молоді у життя міста. Тому що до війни проблемою міста був відтік молоді. Хотілося б, щоб студенти обирали освітні заклади Краматорська та залишалися потім працювати у місті.
