Підприємство працює десять років, має чинний висновок і раптом вирішує поставити другу лінію. Питання, яке в цей момент виникає у власника, звучить однаково на всіх виробництвах: чи доведеться проходити всю екологічну процедуру заново. Відповідь не бінарна і залежить від того, наскільки зміни виходять за межі раніше оцінених параметрів.
Правило загальне: оцінка впливу проводиться не лише для нових об’єктів, а й для змін та розширення вже наявної діяльності. Але законодавець залишив виняток. Критерії визначення розширень і змін, які не підлягають оцінці впливу на довкілля, затверджені Постановою КМУ № 1010 від 13 грудня 2017 року. Саме цей документ і є точкою відліку в спірних ситуаціях.
Що зазвичай стає тригером
На практиці овд при розширенні підприємства потрібна, коли змінюється не лише обсяг випуску, а й характер впливу на довкілля. Найтиповіші ситуації виглядають так:
- встановлення обладнання з новими джерелами викидів або новим переліком забруднюючих речовин;
- перехід на іншу сировину чи паливо, навіть без зростання потужності;
- збільшення водозабору або зміна схеми водовідведення;
- поява нових видів відходів, зокрема небезпечних класів;
- розширення майданчика за межі раніше оціненої території.
Окремий випадок – коли на одному промисловому майданчику планується кілька видів діяльності одразу. Проведення оцінки впливу для них у межах однієї процедури не суперечить нормам закону і зазвичай економічно доцільніше, ніж три паралельні процеси з трьома громадськими обговореннями.
Ціна неправильної відповіді
Помилка тут коштує дорого в обидва боки. Якщо підприємство зайво запускає процедуру, воно втрачає щонайменше квартал: лише громадське обговорення триває не менше 25 робочих днів, а мінімальний строк регламентованих етапів починається від 60 робочих днів. Якщо ж процедуру пропустили там, де вона була потрібна, наслідком стає зупинення діяльності та штрафи, причому вже після запуску нової лінії, коли гроші в обладнання вкладені.
Тому кваліфіковані екологи починають не з підготовки звіту, а з юридичного аналізу: порівнюють параметри чинного висновку з фактичними планами і фіксують висновок письмово. У СЕК Еколоджи цей етап називають найдешевшим у всій процедурі та найдорожчим за наслідками, якщо його пропустити.
Що робити з моніторингом після запуску
Друга частина історії стосується підприємств, у висновку яких прописані зобов’язання щодо спостережень. Післяпроєктний моніторинг обов’язковий, якщо прямо зазначений у висновку з ОВД, і здійснюється в тих строках, обсягах і за тією програмою, які визначені цим документом. Тривалість зазвичай встановлюється на період від 1 до 5 років, а в окремих випадках моніторинг ведуть протягом усього періоду експлуатації об’єкта.
Найчутливіший напрям для виробництв із водозабором – післяпроєктний моніторинг підземних вод, бо саме там відхилення від прогнозних показників проявляються найпізніше і виправити їх найскладніше. Результати оформлюються звітом і подаються до уповноваженого органу, зазначеного у висновку: до Міністерства для першої категорії або до департаменту екології ОДА для другої.
Якщо моніторинг фіксує істотні відхилення від прогнозованих рівнів впливу або неефективність природоохоронних заходів, підприємство та уповноважений орган узгоджують додаткові дії. Це не каральна логіка, а робочий механізм: краще скоригувати технологію за результатами замірів, ніж пояснювати інспекції, чому фактичні показники не збігаються з тим, що було в звіті.
