Імплант ставлять у кістку, якої не видно оком, поруч із нервом і верхньощелепною пазухою — а їхнє розташування в кожної людини своє. Цифрове планування дає змогу побачити цю ділянку до першого розрізу й ухвалити рішення заздалегідь. Нижче — що відбувається на кожному етапі й що з цього має пацієнт.
Чим томографія відрізняється від звичайного знімка
Прицільний знімок і ортопантомограма — зображення двовимірні: об’ємні структури на них накладаються одна на одну, а розміри спотворюються. Конусно-променева комп’ютерна томографія знімає щелепу об’ємно, тож зріз можна побачити під будь-яким кутом — упоперек і вздовж.
Лікар бачить не лише висоту кістки, а й її товщину, якої на плоскому знімку майже не видно. Променеве навантаження тут нижче, ніж при звичайній медичній томографії, але це все одно рентген, і призначають його за показаннями.
Скільки кістки є насправді
Після видалення зуба кістка на цьому місці поступово зменшується в об’ємі, найчастіше — з боку губи чи щоки. Тому ділянка, яка на панорамному знімку виглядає придатною, у поперечному зрізі може виявитися вузьким гребенем, куди імплант потрібного діаметра не стане.
Томографія показує це заздалегідь, і тоді є вибір: інший розмір імпланта, інший нахил, нарощування кістки або підняття дна пазухи. Дізнатися про брак кістки до операції — це зміна плану, дізнатися під час неї — уже імпровізація.
Нерв і пазуха: де проходить межа
На нижній щелепі всередині кістки проходить канал із нервом, який відповідає за чутливість губи та підборіддя; на верхній над коренями лежить верхньощелепна пазуха. Хід каналу і межі пазухи в кожного свої, тож на об’ємному зображенні їх відстежують по всій довжині майбутнього ложа імпланта, лишаючи запас. Саме тому в бічних відділах щелепи імплантацію не роблять «на око».
Віртуальний імплант у програмі
Дані томографії суміщають у програмі зі скануванням зубних рядів — цифровим відбитком із внутрішньоротового сканера або зі сканування моделі. На одному екрані є і кістка, і рельєф ясен, і сусідні зуби.
Далі імплант підбирають за довжиною та діаметром і ставлять на екрані в потрібну точку: змінюють глибину занурення, нахил, положення відносно сусідніх коренів. Невдалі варіанти лишаються в програмі, а не в кістці пацієнта.
Планування від коронки, а не від кістки
Логіка зворотна до інтуїтивної: спершу визначають, де має стояти майбутня коронка, щоб вона правильно змикалася з протилежним зубом і природно виходила з ясен, і лише потім — під яким кутом вести імплант.
Якщо про це не подумати заздалегідь, імплант може прижитися бездоганно й водночас опинитися в положенні, у якому акуратну коронку зробити складно: фіксувальний гвинт виходить на видимий бік, а коронка виглядає нахиленою.
Хірургічний шаблон і його межі
Шаблон — це індивідуальна накладка, надрукована на тривимірному принтері за результатами планування. Вона щільно сідає на сусідні зуби, на слизову або на кістку й має металеві втулки, крізь які проходять свердла. Так план переноситься в рот: шаблон задає точку входу, кут і, залежно від конструкції, глибину препарування.
Водночас він не оперує замість лікаря. Шаблон потребує достатнього відкривання рота й стабільної опори, а металеві коронки та штифти поруч дають на томограмі перешкоди. Цифровий протокол не робить операцію автоматичною — він звужує коридор помилки.
Що з цього отримує пацієнт
Зиск практичний: менший обсяг втручання, бо не треба широко відшаровувати ясна, щоб «подивитися очима»; передбачуваніший результат протезування; коротша операція і менше набряку. План можна побачити й обговорити до згоди на лікування — видно, скільки потрібно опор, чи знадобиться нарощування кістки та якою буде послідовність етапів.
За таким протоколом планують і зубні імпланти в Solovei Dental Clinic: спершу томографія, потім віртуальне позиціювання кожної опори, і лише після цього — хірургічний етап.
Питання «чи буде томографія і як саме планують положення імпланта» варто поставити вже на першій консультації.
