Олена Клішина, спортсменка з Краматорська, нещодавно посіла третє місце на чемпіонаті України з армреслінгу, показавши свою силу, витривалість та жагу до перемоги. Цей успіх є свідченням її відданості спорту і невпинного бажання рости. В армреслінгу вона не просто змагається, але й встановлює нові цілі, досягаючи їх одну за одною.
Журналісту “Pro100Media” Олена розповіла як готується до змагань, про що мріє та чим займається окрім спорту.
Скільки років ви займаєтесь армреслінгом і чому обрали для себе саме цей вид спорту?
Армреслінгом займаюся вже 5 років. Діти в мене займались бальними танцями й колись виступали на площі в Краматорську, тоді там також проводились сімейні ігри. Одним зі змагань був саме армреслінг. Поки я налаштовувала дітей на гарний виступ, чоловік записав мене на ці змагання, бо жінок записувалось мало. До цього армреслінгом я не займалась, а спорт завжди любила. В той день я виборола перше місце.
Дізналася, що армреслери з нашого міста, Богдан та Андрій Зуякови, регулярно проводять різноманітні змагання. Ми з родиною теж приймали там участь. Пізніше на чемпіонаті Донецької області я посіла перше місце, отримала спортивний розряд та почала займатися армреслінгом серйозніше.
Зараз тренуюся коли є можливість, бо в Краматорську немає спеціально обладнаного залу для цього. Все необхідне приладдя є в мене вдома.
Як проходять ваші тренування?
Я працюю до 16 години, а потім приходжу додому й ми займаємося з чоловіком. Кожного дня, звичайно, не виходить тренуватися, приблизно 3-4 рази на тиждень. Коли готуюся до змагань намагаюся займатися частіше. Поради дає мені Богдан Зуяков, бо він більш досвічений в цьому спорті, та інші друзі армреслери, деякі тренування сама знаходжу в інтернеті.
Перед змаганнями я приблизно розумію з ким буду змагатися, бо новеньких армреслерів небагато. Тому вивчаю техніку противника та продумую власні дії.
Чи є у вашому виді спорту спеціальна дієта?
Я слідкую за харчуванням, бо є вагові категорії, в які треба увійти. Буває що на свята розслабляюсь, трохи набираю вагу, потім скидаю до норми. Не сказала б, що це прям дієта, але деякий час можу не вживати солодке, мучні продукти та іншу шкідливу їжу.
Яку найвищу нагороду вам вдалося здобути на вашому спортивному шляху?
У грудні 2023 проходив Кубок України, там я посіла друге місце на лівій руці та на правій стала чемпіонкою.
Ви щойно повернулися з Чемпіонату України з армреслінгу. Розкажіть про свій досвід там.
Емоції від змагань лише позитивні. Я мала змогу познайомитися з 19-річною спортсменкою, яка вже є чемпіонкою Світу та Європи, багаторазовою призеркою всеукраїнських змагань. У неї батько теж армреслер, в них є свій спортивний клуб. Ще одна дівчина – кандидатка в майстри спорту. Загалом є ще куди мені рости, бо суперники були серйозні. Як і після кожних змагань зробила для себе висновки, розумію як хочу працювати далі.
Чи часто зараз вдається брати участь у змаганнях?
Не дуже, бо в Донецькій області жіночий армреслінг майже не розвинений. І до повномасштабного вторгнення так було, а зараз взагалі змагань немає. Колись, пам’ятаю ми у Маріуполь їздили та у Покровськ. Та у Краматорську змагання проводили, до нас дівчата з Лиману приїздили та з інших міст області. Зараз багато хто виїхав в інші регіони.
В інші області теж багато не поїздиш, бо треба гроші. Тому визначаю для себе які зі змагань більш значущі та зосереджуюсь на них. За час війни приблизно два рази на рік виходить виїжджати. Зараз головна мета – готуватися до Кубка України, який відбудеться у жовтні.
Чи вважається армреслінг небезпечним видом спорту?
Так, бо якщо щось зробити неправильно, легко можна отримати серйозну травму. Ми навіть перед змаганнями страховку робимо на випадок травми.
Чи є у вас кумири серед армреслерок?
Не можу назвати когось конкретного. Всі дівчата, з якими я зустрічаюся на змаганнях мотивують та надихають мене по-своєму.
Чого б ви хотіли досягти у спорті?
Отримати звання “майстер спорту”. Хотілося б швидше досягти цього, бо в мене вже вік такий, що часу для великого спортивного розгону немає.
Як взагалі змінилося ваше життя під час повномасштабного вторгнення?
Ми залишилися в Краматорську, так склалося, що нікуди не виїжджали. Перші декілька місяців займалися лише домашніми справами наскільки могли. Бо в нас собаки, кішки живуть, а у батьків – домашня птиця, а за цими тваринами теж треба доглядати. Було важко, психологічно й фізично, бо не знаєш, що буде через хвилину. Неможливо нічого спланувати. Пізніше почали працювати, відкрили маленький бізнес, я відновила тренування та участь у змаганнях. У квітні минулого року були мої перші змагання за час великої війни.
Чим, окрім спорту, ви займаєтесь та захоплюєтесь?
Як я вже казала, в нас невеликий бізнес – маленьке кафе. Я кухар – шаурміст, сама готую їжу. Ось на це йде весь час, бо працюємо ми майже без вихідних.
Які у вас плани на цей рік?
Буду готуватися до змагань і працювати. А взагалі у мене двоє дітей, я мрію, щоб у них все було добре, щоб життя в них склалося, щоб війни не було і вони мали змогу займатися спортом. До вторгнення у нас було насичене життя, ми з дітьми їздили на змагання, в багатьох містах України побували, у країнах Європи. Коли почалося все донька дуже переживала, бо багато тренувалась та не хотіла залишати спортивну гімнастику та бальні танці.
Чого б ви побажали молодим людям, які хочуть досягти успіху у спорті?
Треба не боятися починати. Мій професійний спортивний шлях в армреслінгу розпочався у 35 років. Треба вірити у свої сили, бо якщо сам не будеш вірити в себе, ніхто не повірить. Мене дуже підтримує родина, донька завжди зі мною на змагання їздить. Тому бажаю кожному спортсмену мати гарну підтримку близьких. А ще – ніколи не зупинятися.
