Краматорськ не один раз ставав жертвою російських ракетних ударів, які принесли у місто розруху та горе. На жаль, серед краматорців є загиблі внаслідок ворожих ударів. Та є і багато тих, хто вижив під час обстрілів, але втратив все і потребує допомоги.
Олександр Багрямян з родиною дивом вціліли під час обстрілу міста 17 лютого, але втратили будинок, який облаштовували декілька років. Як сім’я врятувалася і де живе зараз, Олександр розповів журналісту “Pro100Media”.
“Був спокійний вечір. Дружина з дітьми була вдома, я погуляв з собакою, зайшов в будинок, зачинив двері та майже одразу прогримів дуже сильний вибух. Удар був такий, що мене підкинуло в повітря і я впав спиною вниз. Ніби килим хтось смикнув, ось так житло захиталося. Кілька секунд я зрозуміти не міг у чому справа. Скрізь пил, я не можу дихати.
Потім я почув, що дружина кричить. Побіг до неї. Побачив усюди уламки вікон, стіну, що впала. Нам пощастило, що діти з дружиною були в іншій кімнаті, бо їх привалило б.
Поблизу опинився мій друг, ломом зламав двері. Я його попросив забрати дружину та дітей, боявся, що може бути ще один ракетний удар по нашій вулиці. Думав, що одразу сяду в машину і поїду за ними. Друг каже: “Яка машина? У тебе там немає нічого. У дворі все ніби стерло”. А я не знаю, що робити, у мене паніка. Вийшов на вулицю і побачив, що моя машина схожа на банку Пепсі-коли на яку наступили ногою.
У дружини та дітей ноги були посічені віконними уламками. Вони на голові у дітей були й на обличчі.
Цілу ніч я допомагав рятувальникам розгрібати завали, бо з мешканців вулиці один я залишився, кількох людей на швидкій одразу відвезли, сусідська родина вся загинула. Я рятувальникам показував де вони можуть бути. Там одні руїни були, ні будинку, ні даху. Їхній гараж опинилися у мене на будинку, а цеглини, плити у мене на подвір’ї були.
Насправді це справжнє диво, що ми вижили. Люди приїжджали, підходили до нашого будинку і питали: “А тут взагалі хтось живий залишився?”. Він, звичайно, не підлягає ремонту, жити там не можна. Три стіни залишилось і все.
Будинок ми купили три роки тому, намагався, щоб комфортно було родині. Старалися разом із дружиною, накопичували гроші, облаштовували потихеньку житло. І тут за одну секунду все зруйнувалося. Сигналу повітряної тривоги в місті навіть не було. Говорять, що це була ракета Х-22.
Я розумію, що ми живемо в прифронтовому місті, і тут може бути небезпечно. Але, чесно, не очікували, що таке станеться. Не хотіли їхати, звикли бути вдома. Мені був рік, коли ми приїхали до Краматорська. У 1991 році теж втекли від війни, яка була у Нагірному Карабасі. Минули роки, і в Україну також прийшла війна.
Зараз ми тимчасово живемо у мого батька, як буде далі, подивимося. Дуже багато людей нам допомагають, усі імена навіть не перелічиш. Третій день я ходжу на місце ракетного удару, хочу зробити щось, а потім пів години дивлюся на місце, де був мій будинок і йду, нічого робити не можу. Та там і не зробити нічого. Сподіваюся, що держава надасть хоч якусь допомогу. Думаємо, поїхати в інше місто, якомога далі від лінії фронту, та розпочати життя з чистого аркуша.
Хочеться, щоб діти росли в комфортних умовах, турбуюсь за їхній психічний стан. Їм 5 і 2,5 роки, хотілося б, щоб малеча до школи та дитячого садка ходила, а в Краматорську нічого не працює.
Але нам сказали поки нікуди не їхати, має пройти експертиза, фахівці оцінять збитки. Вже приїжджала міська експертиза та районна. Районна одразу сказала, що будинок не придатний для життя, а міська заявила, що можна “підлатати” та жити далі.
А як там жити? По-перше, там немає нічого вже, а по-друге, у мене син запитує: “Тату, а що бабуся Люба померла? Вона ж мене цукерками та печивом пригощала постійно. Її вже немає?”. Як 5-річній дитині поясниш що відбувається?
Нам сказали 2-3 тижні бути у місті. Кидати цю справу ми не хочемо, тому що тоді найближчим часом взагалі ніякої компенсації не отримаємо.
Допомогти родині Олександра можна за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/YpFGxqeHq
Номер картки банку:
5375 4112 1399 3335
