Артем Кайдан родом із Краматорська увійшов до складу збірної України, яка в березні 2024 року в Лас-Вегасі візьме участь у змаганнях з адаптивних видів спорту для ветеранів та військовослужбовців Повітряних Сил США «United States Air Force Trials».
Про це повідомляє Управління фізичної культури та спорту Донецької обласної державної адміністрації..
Артем Кайдан, 29 років. Працював юристом в Донецькій обладміністрації. З початком повномасштабного вторгнення росіян повернувся на службу. 10 лютого 2023 року отримав уламкове поранення в голову. Це сталося біля Бахмуту.
Про спорт
З дитинства займався плаванням , виступав на чемпіонатах Донецької області, України. А коли вступив до юракадемії Харкова потрапив до збірної з плавання університету. Люблю плавання, бо воно розвиває усебічно і не травмує.
Про вплив на світогляд
З 2014 року перш за все на мене вплинув батько. Він все життя працював в юриспруденції і був віддалений від військової справи, але у 2014 році майже одразу мобілізувався. І компанія друзів, однодумців, з якими я навчався у Харкові вплинула на мене. Ми з перших днів ходили до Харківської ОДА, захищали її.
Я дивився на відомих спортсменів і оскільки завжди був близько до спорту, мені було важливо представляти свою країну. Ще на мене дуже справило враження, коли батько в 2014 році на тиждень потрапив в полон до “сєпарів”, бо допомагав нашим військовим. Місцеві сепаратисти тоді були агресивнішими навіть за росіян. Відтоді я зрозумів, що за свою країну треба боротися.
Про службу і війну
У 2016 році я закінчив бакалаврат, заочно вступив на магістратуру і пішов служити в Краматорську у ДПСУ, підписав контракт на три роки. Взагалі не думав про повномасштабну війну, гадав, що все так і буде заморожене, як було до 2022. Ще в січні 2022 зустрічалися на штабі в Краматорську, і побратими, і батькові друзі, я посидів на цих зустрічах, та все одно не вірив, що щось буде. А потім прокинулися від вибухів…
Про те, як воювати разом з батьком
Батько — основна людина на котру я можу покластися і довіряти . Якби ми були не поряд, нам обом було б складніше.
Про отримання поранення
Ми їхали в Бахмут. Батько був за кермом, я поряд і ще один чоловік ззаду в машині. Прилетіла міна. Перша дуже близько біля впала — нас викинуло з машини. Батькові два уламки прилетіло — в шию і в потилицю. Мені пробило каску і зачепило голову. Третього не зачепило. Ми хотіли повернутися до машини і повертатися. Але наступний приліт був прямо у машину. Прийняли рішення вертатися пішки посадками. Весь цей час нас накривало. Мінний обстріл не припинявся.
Про травму
Мене справді врятувала каска. Її пробило, а голову тільки зачепило. Зашили. Днів десять дуже боліла голова, не міг нічого робити, тяжке підіймати. Лікарі в Краматорську говорили: “Та все нормально в тебе, що ти прийшов зі своїм забоєм”. Я теж так і думав, після побаченого в Часівом Яру, з якими пораненнями там хлопці були. Але головні болі в мене відновилися з часом. Прокидався від того, що болить голова, таблетки не допомагали, виявили набряк. Але зрештою, це поранення відіграло роль у моїй подальшій військовій карʼєрі.
Дуже сильну роль відіграла підтримка дружини. В момент мого поранення вона була вагітною. Хотілось скоріш одужати і зробити так, щоб вона перестала хвилюватись.
Про вчинок, яким пишається
Пишаюся, що потрапив до команди змагань Повітряних сил США. Це мене бадьорить, надихає і мотивує. Представляти Україну на змаганнях — це найтоповіше, що може бути.
Про героїв
Для мене беззаперечний герой — мій батько. Це мій друг і радник. Також, велику роль в моєму світогляді відіграв Герой України «Да Вінчі». Для мене герой кожен та кожна, хто боронить та захищає нашу Україну.
