У Краматорську є місце, яке знають військові, що боронять Україну на східному фронті — від Авдіївки до Куп’янська. Сюди вони приїздять поповнити запаси їжі, аптечки, взяти новий одяг. Тут пригощають кавою та дають почитати книжки, тут обіймають і розмовляють, проте не питають зайвого. Благодійний фонд “Всі поруч” на початку повномасштабного вторгнення був окремими волонтерськими осередками, які об’єднались у єдиний хаб.
Зараз у благодійному фонді щодня працюють понад десять волонтерів, у кожного є свої задачі: хтось видає військовим “медицину”, хтось, харчі та засоби гігієни. Інші допомагають хлопцям вантажити все у їхні пікапи та бусики. Є ті, хто дбає, щоб запаси необхідного на складі не закінчувались. Також тут можна зустріти і волонтерів з Європи та США, які працюють поряд із українцями.
Про те, чи змінились потреби на фронті у порівнянні із лютим 2022-го, які “екстрені” запаси для бійців мають у штабі та що планують робити після перемоги, Суспільне Донбас поспілкувалось із учасницями хабу Валерією Пімкіною та Світланою Зуєвою.
“Мені це нагадує ртуть”
Валерія Пімкіна — журналістка місцевого видання, крім того, вона була організаторкою багатьох культурних заходів у місті. У перший день повномасштабного вторгнення її чоловік пішов добровольцем, а вона евакуювавши дітей на захід України почала допомагати військовим.
“З перших днів повномасштабного вторгнення я займалась військовою амуніцією та трохи їжею. Ваге допомагав цивільним на складі, там де зараз ми всі, а Світлана займалась медициною в іншому місці. І коли якийсь підрозділ їхав до мене за амуніцією, то я знала, куди їх направити, щоб вони взяли собі ліків та їжі”, — згадує Валерія.
Згодом волонтери вирішили об’єднатись, щоб військовим було зручніше, і вони могли взяти все необхідне в одному місці, а зекономлений час витратити на відпочинок чи дзвінок рідним. Тож восени 2022 року вони зареєстрували благодійний фонд “Всі поруч”.
“Мені це нагадує ртуть, коли вона маленькими краплинками розкидана, а потім стікається в одну велику пляму. Ми хотіли, що б наш фонд не був просто благодійним фондом, бо у нас тут працюють активісти з різних організацій. І всі вони не мають нездорових амбіцій, бо всі працюють на одну справу. Кожен робить свій посильний внесок”, — розказує волонтерка.
За рік роботи фонд підписав сім меморандумів з великими благодійними та волонтерськими організаціями з інших регіонів України, Європи та США. Зараз вони напряму доправляють їм гуманітарну допомогу.
“Зараз до нас свою допомогу привозять інші благодійні організації з усієї України, вони у нас були, побачили потік людей і те, як ми працюємо, тож зрозуміли, що це тут дійсно потрібно”, — розказує Валерія.
“Побачивши перші фотозвіти зі шпиталів, плакала”
Зараз у благодійному фонді постійно працюють понад десять людей, кожен з них має свою сферу відповідальності. Світлана Зуєва відповідає за все, що пов’язано із медициною. Колеги жартома називають її “головною лікаркою”.
Вона підбирає військовим необхідні ліки, збирає індивідуальні аптечки та рюкзаки для бойових медиків, а також співпрацює з місцевими лікарнями, шпиталями та стабілізаційними пунктами — передає туди те медичне обладнання, ліки, медзасоби, які надходять до фонду.
“З перших днів повномасштабного вторгнення центром волонтерів у Краматорську стала ветеранська кав’ярня “Поруч”. Туди звозили все, в тому числі і медицину, але вона була не розібрана і не систематизована. І я почала її там розбирати. Було багато ліків з-за кордону. У мене немає медичної освіти, тому я це перекладала через Google і потім шукала для чого воно. Так я почала знайомитись з медициною”, — згадує Світлана.
Зараз у хабі під “медицину” відведена окрема кімната для перев’язочних та хірургічних матеріалів, в іншій стоять коробки зі шприцами, та ліками від застуди, алергії, тиску, захворювань серця тощо, у коробках стоять фізрозчини та глюкоза.
“На нашому напрямку немає лікарні або шпиталю, якому б ми не допомогли. Починаючи з перев’язувальних матеріалів та шприців і до хірургічних столів. За півтора року роботи нам вдалося привезти сім апаратів “Rapid Infusion”, які рятують життя пораненого при сильній втраті крові. За дві хвилини він закачує два літри теплої крові. Привезли 25 переносних мобільних апаратів УЗД, близько тисячі апаратів зовнішнього фіксування, хірургічні дрилі, монітори пацієнтів, інфузомати, мультифункціональні ліжка та хірургічні інструменти”, — намагається перелічити все “головна лікарка”.
За кожну доправлену коробку з ліками до шпиталю або до хлопців волонтери мають відзвітувати перед своїми благодійниками.
“Коли ми почали допомагати шпиталям, ми просили фотозвіти у лікарів, бо волонтерство без звітів неможливе. І от коли мені прислали перші фотозвіти хлопців зі шпиталів після операцій – я плакала, бо там хлопці без кінцівок. Коли ти бачиш цей біль не в картинках, а просто в очах… Це мене загартувало, і мотивує працювати далі”, — ділиться Світлана.
“Спочатку обійми, кава, допомога, потім питання: “звідки ви”
Одна зі стін тут — це стенд з шевронами підрозділів, з якими працює фонд.
“Це наш найбільший скарб та гордість! Ми собі завели таку традицію, що в обмін на допомогу, ми у хлопців просимо шеврон для стенда. Це працює як сигнал для інших новачків, що нам можна довіряти. Коли до нас приїжджають хлопці вперше, то одразу починають роздивлятись шеврони: “О, наші тут вже були. А з цими ми на сусідніх позиціях стоїмо”. І вони одразу розслабляються”, — розказує волонтерка.
Допомагають тут абсолютно всім військовим, які звертаються. Жодних виключень, зауважує жінка:
“Є волонтери, які допомагають тільки своїм бригадам. А тут, коли хлопці виходять з “нуля”, і у них є умовні три години, щоб взяти собі їжі та ковдри, ми не питаємо: чиї ви? Ми спочатку обіймаємо їх, робимо каву, завантажуємо всім необхідним, а потім вже питаємо: звідки ви? Наше рішення допомагати всім, хто потребує нашої допомоги”.
“Барабани та овочерізки у бомбосховища вплинули на донати”
Окрім харчів, медикаментів та засобів гігієни, волонтери “Всі поруч”, допомагають українським військовим придбати автівки, дрони, тепловізори чи генератори. Для цього вони періодично відкривають збір донатів.
“Зараз у рази складніше стало збирати гроші. Коли на початку (повномасштабного вторгнення — ред.) люди були налякані, то всі запити закривались дуже швидко. Зараз донатять одні й ті ж самі. Це або друзі, або ті, хто знає мене особисто і довіряє”, — розповідає Валерія.
На її думку, що на таку тенденцію вплинули гучні скандали з тендерами, коли у бомбосховища місцева влада закуповувала дорогий посуд, музичні інструменти або тренажери.
“І ось ці всі “барабани” та “овочерізки” теж зробили свою справу. Люди думають, якщо влада витрачає гроші на такі речі, чому я маю витрачати свої на закриття потреб військових. І дуже зараз велика прірва між світом військовим, який закінчується десь в умовному Добропіллі, і цивільним”, — зауважує волонтерка.
За словами Валерії, потреби військових залишаються такими ж, як і в лютому 2022 року:
“Якщо порівнювати запити лютого 2022 і зараз, то нічого не змінилось. Єдине може, що замість “Мавіків” стали більше просити FPV-дрони. А генератори, як просили, так і просять”.
На думку волонтерки, зменшити навантаження на волонтерів могли б самі чоловіки, які зараз чекають на мобілізацію.
“У них було півтора року для того, щоб кожен місяць складати собі в комору шкарпетки, берці, аптечку, турнікет та інше, що може знадобитись в армії. Але запити залишаються такими ж, як і на початку великої війни. Люди не готуються в тилу до мобілізації, і про це треба казати. Люди, які зараз не на фронті та можуть бути мобілізовані, мають з кожної зарплатні собі щось купляти, тоді буде менше навантаження на волонтерів”, — вважає Валерія.
“Ми даємо їм суперсилу — вдягаємо у костюм супергероя”
Волонтери “Всі поруч” намагаються завжди мати запас для екстрених випадків: форма, взуття та “броня” для військових, яким терміново потрібна нова амуніція.
“Єдине, що зараз хлопці не просять – це броня, бо знають, що волонтери з цим не допомагають. Шолом і каска гарного класу коштують в районі 900 євро. Але зазвичай це видають у частині одразу. Єдине, якщо ти десь загубив свою броню, наприклад, витягував пораненого побратима на собі та скинув “бронік”, щоб було легше, а вони важать в районі 17 кг. На такі моменти ми маємо резерв. І ми швидко шукаємо йому все, бо йому завтра на вихід”, — розповідає волонтерка.
Найважче у волонтерській роботі, визнає Валерія, отримувати повідомлення про загибель воїна, особливо коли ти йому допоміг.
“Саме сумне в цій історії, ти збираєш йому все це – турнікет, “бронік”, підсумки, аптечку, відправляєш його: “Ну, з Богом”. Я вважаю, що я їм суперсилу надаю. Це як ніби я дала їм костюм супергероя, і все — ти мусиш повернутись живим. І коли дзвонять і кажуть, що він загинув… То це найважче”, — ледь стримує сльози жінка.
“Після перемоги ми не закінчимо свою роботу, а будемо працювати далі. Ми хочемо допомагати хлопцям повернутися з війни остаточно. Ми вже зараз хочемо створити реабілітаційний центр для ветеранів, щоб допомагати їм реінтегруватися в суспільство, знайти роботу. Допомогти суспільству сприймати ветеранів такими, як вони є – покалічені, понівечені, не відводити очі від людей з ампутацією. Кожен з тих, хто зараз працює на фонді, не зможе просто повернутись до своєї минулої роботи. Ми вже стільки бачили, а більше того, ми вже стільки вміємо, і у нас такі скіли вже прокачані, що ми будемо їх імплементувати у реабілітацію хлопців”, – майже в один голос кажуть волонтерки.
