Вихователька зі Словянська Світлана Курмаз – людина талановита і закохана в свою справу. На роботі, за її словами, вона відпочивала душею. Разом з колегами проводила цікаві свята для вихованців, розробляла сценарії і навіть сама створювала мільтфільми для дітей, які використовувала в ході занять.
Виховательку люблять та цінують діти, батьки. А самовіддана праця і педагогічний талант вихователя вищої категорії Світлани Курмаз була високо оцінена на обласному рівні департаментом освіти ДонОДА.
“Працювати з дітьми – це велика відповідальність, але й велике задоволення”, – каже вихователь. Але вже майже рік роботи немає, бе не працюють дитячі садочки. І Світлана знайшла спосіб заспокоюватися і дарувати радість дітям. Вона стала займатися вязанням іграшок. Свої яскраві вироби вона дарує дітям, а інколи й дорослим.
— Світлано, ви в’яжете дуже красиві іграшки. Коли розпочали цим займатися.
— В’язати іграшки, так щоб постійно в’язати, я почала приблизно з травня того року. Ми вимушені були покинути домівку та евакуюватися на більш безпечну територію нашою країни. В мене з’явився вільний час, в який у голову постійно лізли якісь негарні думки, нерви починали потроху здавати. Я зрозуміла, що потрібно якось себе заспокоїти, чимось себе зайняти. Деякі мої знайомі розмальовували картини за номерами, дехто грав в настільні ігри, хтось почав вирощувати квіти тощо. Одного разу на дитячому майданчику я побачила маленьку дівчинку, яка тримала в руках в’язану іграшку, яку вона практично не випускала з рук. Щось мне так зачепило у цій дівчинці. І я вирішила теж спробувати в’язати дитячі іграшки. Взяла в руки гачок та нитки, почала ретельно розбирати схеми та рахувати петлі. Головне, що я зрозуміла, коли ти захоплюєшся процесом виготовлення в’язаної іграшки, забуваєш про все навкруги, відключаєшся від дійсності та просто рахуєш, рахуєш та рахуєш петлі…
— В’яжуть багато людей, але акцент на одяг. Чому саме іграшки.
— По-перше, іграшки в’язати набагато простіше та швидше, ніж одяг. А по-друге, вважаю, що на мій вибір у в’язанні вплинула моя професія. У мирному житті я багато років працювала вихователем дитячого садочка. Зараз, залишившись без улюбленої роботи, хочеться хоч якось долучитися до дитячого світу. А іграшки, як відомо – це світ дитинства, світ веселощів та розваг.
А ще я зрозуміла, що зможу використовувати в’язані іграшки у роботі з дітьми. Це ж дуже захопливо вигадувати та розігрувати казку з незвичайними персонажами. Або вивчати елементи грамоти з допомогою різнокольорових в’язаних іграшок. І це дуже важливо робите те, що буде корисним та стане в нагоді.
— Хто вас навчив цьому.
— Взагалі тримати гачок та в’язати мене в дитинстві навчила бабуся. Коли ми з двоюрідною сестрою були у бабусі на зимових канікулах, ми в’язали дерев’яними гачками круги-килимки. Потім застилали ними підлогу в бабусиній оселі або накривали стільці. Це було так чудово відчувати, що ти вмієш робити щось таке, що вміють дорослі.
В минулому році в інтернеті я знайшла необхідну мені інформацію про в’язані іграшки. Так я дізналася про амігурумі (японське мистецтво в’язання на спицях або гачком маленьких м’яких звірят та людиноподібних істот). Також знайшла сайти, де майстрині викладають фото своїх виробів та схеми в’язання. Переглянула ролики в Ютубі, щоб пригадати які бувають петлі, бо з часів дитинства все це підзабулося, та почала працювати.
— Як самостійно освоїти цей процес, як навчитися.
— Це дуже просто. Аби було бажання та натхнення. Як я вже казала, всю необхідну інформацію можна знайти в інтернеті. Там є майстер-класи для починаючих, відео-уроки. Взагалі дуже багато корисного та безкоштовного контенту.
— Які інструменти потрібні.
— Самий головний інструмент – металевий гачок. Також знадобиться пряжа різного кольору. Пряжі потрібно не так багато, тому, якщо є знайомі, які займаються в’язанням одягу, можна спочатку попросити в них залишки пряжі. Амігурумі зазвичай в’яжуться з пряжі простим способом в’язання — по спіралі гачком меншого розміру відносно товщини пряжі, щоб створити дуже щільну тканину без яких-небудь зазорів, через які може вилізти набивальний матеріал(волоконний наповнювач). Для оздоблення в’язаного виробу вам знадобляться пластмасові очі, носики, намистинки тощо. Це вже буде залежати від вашої творчої уяви та фантазії.
— Якою була ваша перша іграшка. Чи є улюблена.
— Перша іграшка, яку я зв’язала, була кішечка з оченятами, які ще раз підкреслювали, що це японська іграшка (замість оченят – тоненькі щілинки). Вона для мене стала талісманом віри в свої сили і свої можливості. Щоб ви зрозуміли, я почала в’язати не з самої простої іграшки для початківців. Сама того не розуміючи, вибрала доволі важку схему з багатою кількістю деталей. Але саме головне для мене на той час було те, що я впоралась з цим завданням. Ця кішечка і є моєю улюбленою іграшкою.
— Скільки часу витрачаєте на один вироб.
— Спочатку на виготовлення одного виробу я витрачала декілька днів, навіть інколи цілий тиждень. Це залежало від швидкості в’язання (спочатку виходило доволі повільно) та складності виробу. Зараз можу інколи зв’язати іграшку за одну добу, коли дуже хочеться відволіктися та втекти від реалій нашого життя.
— Знаю, що ви даруєте свої іграшки дітям. Чи не було думки продавати?
— Скажу вам, що один із самих приємних етапів мого хобі – це дарувати іграшки дітям. В обмін на невичерпне відчуття дитячого щастя, позитиву та радощів. Це незабутньо – бачити щасливі оченята малюків від отриманого подарунка. Скажу вам більше, що мені доводилося дарувати іграшки і дорослим напередодні новорічних та різдвяних свят. Не секрет, що ми всі родом із дитинства, тому і емоції були відповідними.
А от продавати іграшки поки ще не думала ( немає в мене комерційної жилки). Хоча знайомі дуже часто про це мені говорять.
— Які емоції ви отримуєте від процесу в’язання.
— По своїй натурі я людина творча. Тому процес творчості мене надихає, заворожує. Мені дуже подобається в’язати деталі, рахуючи петлі, бо це розслаблює. А от збирати та оздоблювати виріб подобається ще більше, бо тут є політ фантазії, творчої уяви. Тому, тримаючи в руках щойно виготовлену іграшку, ти радієш наче дитина, хочеш розповісти про це всім своїм знайомим.
— Що по бажаєте тим, хто захоче теж спробувати?
— Звичайно хочу побажати натхнення, віри у власні сили і обов’язково спробувати. Тільки спробувавши можна зрозуміти що тобі найбільше потрібно.
