Під час ракетного обстрілу 8 квітня минулого року по жд вокзалу у Краматорську року загинула 61 людина, ще 121 була поранена. Оксані та їх родині дивом пощастило тоді вижити. Жінка з жахом згадує той день. Про це йдеться в матеріалі сайту міста Слов’янськ.
Оксана родом зі Слов’янська, того дня 8 квітня вона з родиною приїхала до Краматорська, аби виїхати з Донеччини до більш безпечних регіонів України. Вона з чоловіком і трьома дітьми мали виїхати з Краматорська евакуаційним потягом. Дівчатам Оксани було 5 і 3 рочки, сину – 16 років
О 13:00 мав відправлятися їх поїзд, але російські окупаційні війська цинічно обстріляли мирне населення, яке очікувало евакуаційні потяги. Того дня росіяни обстріляли Дж вокзал у Краматорську “Точкою У” з цинічною назвою ” за детей” російська ракета в прямому сенсі була випущена по дітях.
Певний час Оксана з родиною не наважилася виїхати Найбільш хвилюючим питанням було “куди”. Але ситуація у Слов’янську погіршувалася протягом всього дня літали винищувачі. Їх гул дуже давив на психіку. Саме тоді сім’я вирішила, що час їхати з міста. Заради дітей.
За словами Оксани, знайомі їм знайшли можливість приїхати в Тернопільську область, там у селі одна жінка готова була надати будинок безкоштовно.
Виїхати за межі Донеччини можна було евакуаційними потягами, які відправлялися з Краматорська.
О 8 годині ранку родина приїхала до Краматорська. Людей вже тоді було багато. Погода радувала – сонячно і тепло. Оксану з молодшими доньками пустили всередину вокзалу. Чоловік зі старшим сином був на пероні. Разом з ними виїжджати збиралася сестра Оксаниного чоловіка.Час від часу Оксана з дівчатами також виходили на вулицю, щоб подихати теплим весняним повітрям, подивитися на поїзди.
В найстрашніший момент того дня Оксана з дівчатами стояла всередині вокзалу і дивилася на величезні скляні вікна, які ледь-ледь були перехрещені скотчем. Тоді у жінки промайнуло – небезпечно, скільки ж осколків розлетиться. Сестра чоловіка відійшла до вбиральні. Чоловік з сином залишались на пероні, Оксана лише попросила їх бути трішки ближче до будівлі, щоб доньки могли бачити тата.В один момент жінка почула свист.
“І тут я чую свист. Я швидко дівчат своїх – під лавку. Сама зверху них. І, як жінка, зараз кумедно, але тоді спрацював якийсь рефлекс, беру рюкзак лице прикрити, думаю, зараз посиплеться скло і поріже, посіче обличчя. Дівчат я повністю собою накрила. І почалось… Що було… Ті декілька хвилин – то був апокаліпсис. Ці декілька хвилин вибухів здавалися Оксані вічністю. Було дуже страшно. Коли все скінчилося, навколо почалася справжня паніка”,- говорить Оксана.
Оксана почала набирати чоловіка та сина. Відповіді не було. Невістка також не відповідала на дзвінки.Через якийсь час чоловік передзвонив. Вони були цілі та неушкоджені.
Те, що Оксанині рідні залишились неушкодженими справжнє диво для неї. Ще одне диво трапилося з невісткою. У момент обстрілу вона тільки-тільки зайшла до вбиральні. Коли почалися вибухи, вона впала на підлогу і перечікувала до закінчення. Коли вона вийшла зі вбиральні, то побачила, що вся черга жінок, які стояли за нею, мертві.
“В трьох різних місцях знаходилась наша родина. І всі залишились цілі. Ми були в такому пеклі, але, дякуючи Богу, ми живі. Це наш другий День народження – 8 квітня”.
До Тернопільської області Оксана зі своєю сім’єю добиралася з купою пересадок. Дорога була дуже довгою. Але усі діти весь цей час сиділи тихо, вони були повністю шоковані тим, що Довелося пережити.Зараз сім’я проживає на Тернопільщині. Оксані, можливо і хотілося б повернутись пошвидше додому, але вона думає, перш за все, за своїх дітей. Їхня безпека дає їй сили залишатись зараз у більш безпечному місці. Навіть, якщо це далеко від дому.
