З прифронтових населених пунктів нині ускладнена евакуація. Проте звідти примудряються вивозити не лише людей, а й тварин. І це не лише коти чи собаки. Ведмеді, тигри, леопарди – колись вони були іграшками для багатіїв, а під час війни стали просто непотрібні.
Цей лев врятований з-під Краматорська Донецької області. Він був у приватному будинку, він був трохи контужений, у дуже виснаженому стані, він у нас тут понад 4 місяці. Точно. Бачите, зараз у гарному порядку.
Лікує та відгодовує хижих втікачів від війни засновниця Центру – Наталія Попова. З початку повномасштабного вторгнення росії жінка стала отримувати повідомлення від наших захисників на передовій про хижаків, яких господарі кидають у прифронтових містах.
Наталія Попова, керівник Центру порятунку диких тварин:
Коли почалися перші запити під обстрілами рятувати тварин, то не один лікар не погоджується їхати в такі умови. Я виїжджала і це робила. Це було ризиковано, тому що я не є професіонал. Та це був єдиний шанс. Але, дякувати Богу, все закінчувалось добре, за цю війну я вже набрала досвід по анестезії, хоча до того я це не робила.
Кінець березня минулого року. Триває деокупація Київщини. Тоді Наталія отримала запит – рятувати мешканців страусиної ферми в селі Ясногородка, що майже місяць було в окупації.
Ми туди заїхали з командою воєнних, там було, звісно, жахіття. Перший раз я побачила, що таке прилітає снаряд, метрів 70 від нас, що таке влучення. У мене хвилини на три слух пропав, воєнні думали, що мене контузило. Там вся ферма була розгрохана, більшість тварин, на жаль, загинули. Від обстрілів поранених мало було тварин. Більшість загинуло просто від голоду, тому що працівники не могли зайти їх годувати. По всій території бігали. В основному копитні, страуси, сурікати, птахів багато.
Усіх, хто вцілів, – забрали на реабілітацію.
А потім – почалися поїздки до прифронтових регіонів. У супроводі військових Наталія й досі їздить в евакуаційні рейси.
В Бахмуті мені рейс запам’ятався – обстрілювали, стріляли прямо по нас. Хтось здав точку чи вони дроном побачили, не знаю. Там єдина міна, яка прилетіла за 50 метрів від нас, нас вокруг обстрілювали, вона не взорвалася. От і скажіть, що нас не Бог охороня. Значить, гарну справу робимо. Але тоді я цього не осознала. Бо я побачила ведмедя, який ледве стоїть на ногах, дуже виснажений.
Зв’язку нема, порадитись ніяк. Усе робила інтуїтивно, дозировку підбирала. Добре, що все закінчилось добре. Зараз він в Домажирі, гарно себе почуває, у нього 2 га в лісній зоні вольєр, все добре.
Кожному хижаку, який потрапляє до Центру порятунку диких тварин, після реабілітації шукають нову домівку за кордоном. Ось цей плямистий красень – невдовзі поїде до Франції.
Леопард приїхав з окупованої Луганської області. Він був у дуже поганому стані. У них мають бути великі території, з природними умовами, щоб вони могли задовольняти свої біологічні потреби. Жили, як леопарди, як леви.
Була така ситуація, коли мені довелось свого сина переселити в іншу кімнату, а в його кімнату поселити левицю, яку зовсім нікуди було діти. Вона вже була у нас в машині, поки ми їхали, наші хлопці зробили решітки на вікна, які можуть лева витримати. Вони так і залишилися використовую тепер її як дитячу, коли треба когось маленького вигодовувати. Зручно, коли вони рядом.
Розповідає – Наталія Попова, керівник Центру порятунку диких тварин
Залиште коментар
Розгорнути ▼