З 9 по 15 березня 2026 року у селищі Воловець на Закарпатті відбувся Чемпіонат України з армреслінгу, який зібрав найсильніших спортсменів з усієї країни. Серед них – представниця Краматорська Альона Клішина, яка виступила у категорії «Masters 40+» та здобула одразу дві перемоги: на ліву і праву руку, ставши чемпіонкою України.
Цей результат відкрив для неї новий етап – можливість представити Україну на Чемпіонаті Європи. Про емоції від перемоги, підготовку в непростих умовах та шлях до міжнародних змагань Альона Клішина розповіла журналісту Pro100Media.
Розкажіть, які враження залишилися у вас після участі в Чемпіонаті України?
Будь-які змагання – це завжди адреналін. Дуже великий спектр емоцій відчуваєш одразу, тут і радість від змагань, і задоволення собою. Розумію, що всі мої старання та тренування були не дарма.
Для вас саме ця перемога відрізняється від попередніх?
Так, бо вона дає мені змогу представити Україну на Чемпіонаті Європи з армреслінгу. За результатами Чемпіонату України, всі хто посіли перше та друге призове місце потрапляють до складу національної збірної, яка в травні вирушить в Угорщину на змагання. Вже почала готуватися до Чемпіонату. Але я завжди виступала в дорослій категорії, але цього разу була серед ветеранів спорту “Masters 40+”, і, як мені сказали, ця категорія не фінансується. Мені назвали приблизну суму, яка має бути, тож сподіваємося, що ми її назбираємо та заробимо, і я поїду на змагання. Шлях теж буде не з легких, бо наразі я залишаюсь вдома, в Краматорську і як буде далі – незрозуміло.
А як готуєтесь до змагань?
В мене вдома вже є свій спортзал, де знаходиться все необхідне обладнання для тренувань. Тож коли я приїжджаю додому з роботи, активно тренуюся. І такі перемоги, як-от на Чемпіонат України мотивують мене займатися цим надалі.
Які труднощі відчуваєте під час підготовки до змагань?
Як вже казала, зараз я залишаюся в Краматорську, а тут буває дуже гучно через ворожі обстріли нашого та сусідніх міст. Це, звичайно, вибиває з колії, бо протягом дня я налаштовуюсь на тренування, а як приїжджаю додому та читаю якісь погані новини чи чую звуки ворожих прилетів, пропадають моральні сили на тренування. Але загалом я намагаюся вмикати музику, не думати про погане та працювати.
Чи гарна загалом підготовка спортсменів у категорії “Masters 40+”?
Зі мною на змаганнях була дівчина, вага якої майже 80 кілограмів, а в мене 60. Обидві ми кандидатки в майстри спорту. Вона торік вже їздила на Чемпіонат Європи. Я навіть спеціально під цю дівчину готувалася на змагання, думала, що не вдасться її перемогти та не вірила у свої сили, але вдалося. А в дорослій категорії загалом конкуренція дуже велика, бо там багато молодих дівчат, які ще перебувають на стадії розвитку. Вони займаються з дитинства, мають тренерів з якими працюють. Це здебільшого представниці західних регіонів України та Києва. Звичайно, там у дівчат є більше умов для активних та повноцінних занять під наглядом досвічених спеціалістів.
Психологічно ви готуєтесь безпосередньо перед змаганнями?
Звичайно, бо без цього ніяк. Я слухаю улюблену музику, намагаюся морально налаштувати себе, що можу програти, аби це не було для мене стресом. Так, виграти хочеться завжди, і я все роблю для цього, бо кожного разу – це великий шлях. Насправді психологічно важко буває.
Які змаганнях були для вас найскладнішими?
Торік на Кубку України, де я вийшла у фінал і це транслювалася на всю Україну, дуже хвилювалася. Але виборола перше місце. Це дуже мені запам’яталося, бо ці змагання для мене були вкрай емоційними. Так за роки спортивної кар’єри я неодноразово виходила у фінал, у мене були перші місця, але так, щоб я знала, що мене бачить вся Україна та мої близькі люди, не було ніколи.
Наскільки важлива для вас підтримка рідних та друзів під час підготовки та змагань?
Вона дає змогу налаштуватися психологічно, заспокоїтися, бо рідні та близькі дуже підтримують мене, щоразу кажуть, що вірять в мене. Діти говорять, що я найкраща. Так, підтримка дає мені сили вірити в себе.
Хто зі спортсменів надихає вас?
Зі мною в категорії змагається дівчина з Закарпаття Богдана Лехман. Їй 21 рік і вона вже майстер спорту міжнародного класу, чемпіонка світу та Європи. Я завжди дивлюся, як вона тренується, слідкую за її перемогами та намагаюся рівнятися на неї. Вона молода і в неї все ще попереду, але такі спортсмени дуже мене надихають. Небагато зараз таких молодих дівчат, які ведуть правильний спосіб життя.
Як ви оцінюєте сьогоднішній рівень розвитку армреслінгу в Україні?
В цілому цей спорт на піку підняття, спортсмени отримують запрошення виступити на різних міжнародних змаганнях. В Донецькій області, звичайно, все не дуже розвивається, зі зрозумілих причин. Але в України в цілому все на високому рівні.
Як плануєте готуватися до Чемпіонату Європи?
Звичайно, буду активно тренуватися. Також у мене є своя схема харчування та розпорядок дня, бо треба зайти у певну категорію. У нас є допуск у пів кіло. Тобто, моя сьогоднішня вага 60 кілограмів, а допуск 60,5. Якщо я буду важити 60,6, то потраплю вже в категорію 65, там дівчата більші, а це велика різниця для нашого спорту. Та й взагалі намагаюся їсти багато білків, щоб були сили, овочі, фрукти. Солодкого намагаюся їсти мало.
Чи допомагають подібні змагання розповідати про ситуацію на Донеччині зараз?
Так, на змаганнях дуже часто згадують спортсменів з Донеччини. Є в нас й представниця з Луганщини. І куди б ми не приїхали, нам завжди дякують. Знаю, що на змаганнях також збирають донати та перераховують гроші на рахунок підрозділів, які боронять Донеччину.
Як вам вдається поєднувати спорт та повсякденне життя?
В мене діти вже великі, тож їм не треба стільки уваги, як раніше. Тому маю змогу потренуватися ввечері. Попрацюю, потренуюся та вважаю, що день пройшов гарно.
