Лариса Одаренко з Краматорська збирає букети з дитинства. Це справа її батька-математика, який колись розрахував ефективність теплиць і перетворив захоплення на сімейний бізнес. Сьогодні їхнє господарство — це тисячі тюльпанів та альстромерій, що ростуть у прифронтовому Краматорську, та новий салон на Львівщині. Про те, чому люди купують квіти навіть під час обстрілів та як її родина створює красу у Львові та на сході — у репортажі Суспільне Донбас.
Лариса Одаренко формує букети, виставляє їх на вітрину, зустрічає клієнтів — це перший день роботи її нового салону за тисячу кілометрів від дому. Розповідає: у Сокільники, що біля Львова, тюльпани та альстромерії привезли з рідного Краматорська, де їх і нині вирощують.
На Львівщині відкрити квітковий магазин у кав’ярні, зауважує жінка, зважилася на запрошення друзів, як запасний варіант на випадок погіршення ситуації на Донеччині.
“Великий асортимент, як і в Краматорську. Є весняний набір: іриси, тюльпани, нарциси. Гвоздики — різнокольорові діантуси, вони зараз дуже популярні, бо гарно стоять. Це була моя давня мрія — Flowers Cafe. Щоб людина могла зайти за букетом і, поки чекає, випити кави з чимось солодким”, — ділиться підприємниця.
Дитячий відсоток та батьківська стратегія
Як розповідає Лариса, квіти — то родинна справа. Ними жінка захоплюється ще з дитинства. У тринадцять років складала букети та продавала їх на місцевому ринку, за що від батьків отримувала кишенькові гроші. Каже, кольори та рослини поєднує інтуїтивно.
“Батьки обрали правильну стратегію: вони платили мені відсоток з продажу. Коли відкрився ринок у Краматорську, і ми, квіткарі, стояли там ледь не першими. Мене ніколи не лякали труднощі, бо було цікаво заробляти власні гроші”, — сміється підприємниця.
За її словами, саме тато прищепив їй любов до квітів. Він був математиком та розрахував, що їх вирощування, може бути прибутковою справою.
“У нього навіть є дитячі фото, де йому три-чотири роки, і він уже з квіточкою. Ми вирощували їх ще за часів Радянського Союзу. Тоді батьки працювали на підприємствах, а на ринку торгувала бабуся. Коли Україна стала незалежною і почався цей робочий хаос, батьки пішли у «вільне плавання», щоб забезпечувати себе самим”, — згадує Лариса Одаренко.
Батько завжди мріяв не просто торгувати на ринку, а мати власний магазин, додає вона: “Ми реалізували цю мрію разом. Зараз я більше займаюся салонами, а тато, як і раніше, — вирощуванням. Це його стихія”.
“Людям хочеться чогось світлого”: про бізнес біля фронту
Коли почалося повномасштабне вторгнення, розповідає Лариса Одаренко, вона евакуювалася з Донеччини, але вже в червні 2022 року повернулася в Краматорськ.
“Є своє виробництво, його, на жаль, не перенесеш, як от салон. Це теплиці, і вони потребують догляду”, — зауважує підприємниця.
Згадує: попри те, що тоді місто було напівпорожнє, на квіти все одно був попит.
“Ми тоді вперше замовили «закупну» квітку у постачальника з Харкова, і все розійшлося вмить. Тоді ми зрозуміли: що б не відбувалося в житті, якби не було темно — людям хочеться радості і так само її дарувати”, — підкреслила Лариса.
За її словами, з листопада 2025 у Краматорську обстріли стали частішими, багато людей евакуювалися, тому продажі зменшилися. Також на це вплинуло те, що потяги на Донеччину скасували.
“Потяг перестав ходити — менше стали приїжджати жінки до своїх чоловіків. Але військові все одно купують квіти. Коли хлопці тільки знайомляться з дівчатами — беруть величезні, об’ємні оберемки троянд. Для мам і дружин частіше обирають щось спокійніше. Багато замовлень йде з-за кордону. Доньки, які виїхали, замовляють доставку для мам, що залишилися в місті”, — каже квіткарка.
Квіти з краматорських теплиць їдуть до Львова поштою
Як розповідає Лариса, позаяк нині квітів вони вирощують не менше, аніж до вторгнення. Цьогоріч знов посадили хризантеми, тюльпани, альстромерії, кали — загалом до п’ятнадцяти тисяч рослин.
Логістика зараз — це “Нова пошта”. Частину врожаю тепер везуть до Львова.
Про питання щодо мирних угод та створення “вільної економічної зони” на Донеччині підприємиця відповідає: ” Донбас може бути або українським, або українським”.
“Ми будемо в Краматорську до останнього. Тримаємо місто, все буде добре. Я сподіваюся на диво, як у 2014-му. Тоді теж здавалося, що все погано, але Краматорськ і Слов’янськ звільнили. Вірю, що так буде і зараз, попри те, що фронт дуже близько”.
