Під час війни, знаходячись в евакуації або у місті, краматорчани продовжують писати вірши. Вірші, в яких є сум за домівкою, мирним життям і любов до рідної країни.
Пропонуємо нашим читачам відволіктися від буденності і поринути ненадовго в світ поезії місцевих авторів.
Вірші опубліковані на сторінці “Краматорск поетичний” у Фейсбуці та у Телеграм (Ася Люта).
***
Я повертаюсь під твоє крило
Нехай зірки вже не такі і трави
І вітер вже не той, не ті діброви
Але від цього все одно тепло.
Я повертаюсь в спокій твій та сон
Церковний дзвін мою турбує душу
Розтоплюючи холод, лід та стужу
І серце знову б’ється в унісон.
І сльози на очах не ті, не ті.
Від щастя захлеснуло дуже міцно
Не відчувала я тебе фізично
Останній рік була на самоті.
Я повертаюсь, я вже не сумна.
Моя найкраща, мила, філігранна.
Тобой живу зрання і дотемна.
Моя країна – ти моя незламна.
Олена Котова
***
ФЕВРАЛЬ-2023
Плоды шиповника монистом
Лишь год назад всего казались,
Росы застывшей капли чисто
Хрустальным звоном рассыпались.
Война меняет взгляд на вещи:
В плодах застыли капли крови,
Роса теперь слезой трепещет,
Куда ни глянь- все знаки боли.
Елеонора Мілявська
***
Господи, Господи! Как я хочу домой!
Уткнуться бы носом в подушку и…
Так зарыдать, чтобы выплеснуть ком
Скопившийся где-то там вдали,
Там – где ночами мне снился дом.
Чтобы в обнимку с родным котом
Плакать о прошлом, о будущем и о тех,
Кто боролся, сражался за этот дом,
Чтобы в будущем слышался детский смех.
Господи, Господи! Как не сжечь
Светлое – доброе, веру свою сберечь?
Как сохранить в шкатулке -душе любовь,
Жить улыбаясь, и прятать немую боль?
Боже мой! Мир видно сошел с ума:
Вместо весны и лета – всегда зима,
Все тот же февраль: лютый, кровавый, злой.
Сердце пронизано страшной войной – иглой.
Вытащить можно, но шрам навсегда велик,
Что увидав его, даже сосед – старик
Пустит слезу и шепнёт:
“болит, ох, как сильно болит!”
Не поможет тут мазь, кетанов, немид,
Только отвар из душевных слов,
Я приготовлю когда-то для старика.
Только бы выжить нам всем, а пока:
Слезы и ком…
Будь же проклята эта война!
Світлана Маркіна
***
Я лікуватиму себе весною,
Промінням сонця, місяця й зірок.
Так було завжди. Я була собою.
Хоча й бувало, що губилася серед чужих думок…
Ті, кого так хотіла врятувати,
Не зрозуміли й потонули у собі.
Це теж буває, ми повинні знати,
Не всі бажають так, щоб їм допомогли.
Життя. Війна. Мов вічною зимою,
Ми намагаємось вперед робити крок.
Я лікуватиму себе весною,
Щоб були сили далі, до зірок…
Ася Люта
